Задзвонять у дзвони, одягнуться в золоті мішки довговолосі люди і почнуть молитися за вбивство. І почнеться знову стара, давно відома жахлива справа. Засміються люди, що розпалюють інших під виглядом патріотизму і ненависті до вбивства. Газетярі радітимуть, бо отримають подвійний дохід. Метушитимуться радісно заводники, купці, постачальники військових запасів, чекаючи подвійних прибутків.

Чиновники різного рангу почнуть метушитися, передбачаючи можливість вкрасти більше, ніж зазвичай. Військове начальство, отримуючи подвійну платню та раціони, сподіватиметься здобути за вбивство людей різні високоцінні для них брязкальця — стрічки, хрести, зірки, галуни.

Порожні пани та пані почнуть записуватися в Червоний Хрест, готуючись перев'язувати тих, кого вбиватимуть їхні чоловіки та брати, уявляючи, що чинять при цьому християнську справу.

Водночас сотні тисяч простих, добрих людей, відірваних від мирної праці, своїх дружин, матерів і дітей, змусять йти знаряддями вбивства туди, куди їх поженуть. Вони блукатимуть, мерзнутимуть, голодуватимуть, хворітимуть і вмиратимуть від хвороб. Нарешті їх приведуть до місця, де їх почнуть вбивати тисячами, а вони вбиватимуть інших тисячами, навіть не розуміючи навіщо, людей, яких вони ніколи не бачили і які їм нічого поганого не зробили.

Коли кількість хворих, поранених і вбитих стане настільки великою, що навіть начальство не зможе цього ігнорувати, вони зупиняться. Поранених якось підберуть, хворих звезуть і залишать, а вбитих зариють, посипавши вапном. Потім знову поведуть цей натовп обдурених людей ще далі.

І так триватиме, доки це не набридне тим, хто затіяв усе це, або доки ті, кому це потрібно, не отримають того, чого вони хотіли.

Знову здичавіють, розлютуються і озвіріють люди. У світі стане менше любові, і людство відсунеться від християнства на десятки, а то й сотні років назад. Ті, кому це вигідно, знову впевнено скажуть, що війна — це необхідність, бо вона була.

І знову готуватимуть майбутні покоління до цього, з дитинства розбещуючи їх.